Семанчук Анна

народилася 19 грудня 1996 року.

Навчаюся в Чернівецькому

багатопрофільному ліцеї № 4

у 9-А класі.

Твір

На конкурс творчих робіт

„Безпечна дружба”

Дружба

Щодня мене оточує безліч людей. Це рідні, близькі, друзі, однокласники чи просто знайомі. Звичайно,  родина – це святе, але дружба є не менш важливою для мене. Адже саме друзі – це саме ті люди, які завжди допоможуть у складній ситуації, вислухають, дадуть пораду, звичайно, якщо вони добрі товариші. Тут вже треба вміти їх вибрати, адже люди бувають різні. І треба вміти відрізнити гарне товариство  від поганого, тому що від цього залежить подальша дружба з тими чи іншими людьми і тільки від нас самих залежить безпечною вона буде чи ні. Гарні  друзі повинні бути ще й безкорисливими, адже якщо приятель шукає вигоду з вашої дружби, то він вам не товариш, а швидше навіть ворог. Але тепер постає питання, чи можливо знайти собі доброго, чуйного, безкорисливого друга. Я вважаю, що це все ж можливо, адже як кажуть у народі: „Світ не без добрих людей”, а отже,  вони існують.

         Я маю багато друзів у школі та за її межами. Особисто я вважаю свою дружбу безпечною, тому що у школі не може бути поганого товариства,  адже вчителі пильно слідкують за усіма учнями. А що стосується дружби за межами школи, то вона є ще безпечнішою.

         Я – християнка і ходжу до Святоуспенського православного храму, що знаходиться на вулиці Путильській, на Роші Стинці. Саме у цій церкві я вже чотири роки співаю у хорі.

         Одного разу ми, чотири подружки, стояли на службі і тихенько підспівували хору. Нас помітила диригент нашого церковного хору і запропонувала нам навчитися усім тонкощам церковного співу. Ми дуже зраділи і, звичайно  ж,  погодились. Я найпалкіше хотіла цього, адже давно мріяла про те, щоб співати у хорі. Та й так склалися обставини, що з усіх чотирьох дівчат залишилася лише я. І не жалкую про це, тому що тут у хорі є ще й інші дівчата, в яких я знайшла справжніх друзів, вони трохи старші за мене, але це навіть краще. Дівчата спочатку дуже допомагали мені у всьому, що стосується співу, адже я не мала спеціальної освіти і не розуміла усіх тонкощів, а знала лише найпростіше, а деякі з них закінчили музичну школу. Дівчата навчили мене багатьом речам, за що я їм дуже вдячна, оскільки тепер я і сама можу навчити співати кого-небудь.

         Я із нетерпінням чекаю кожної неділі, тому що я іду до церкви,  і тут я духовно зустрічаюся з Богом  і фізично зі своїми друзями. Я думаю, що вони також чекають цього дня, щоб прийти до храму і помолитися Богові. Щонеділі ми чуємо дзвони, і виникає таке відчуття,  ніби сам Господь кличе нас до церкви. Але дуже жаль, що не всі чують цей поклик і не всі поспішають прийти сюди, а повинні. Коли чуєш цей дзвін, то виникають такі неймовірні почуття, ніби тебе відносить десь у даль, і ти не хочеш повертатися.

Православний храм – це місце особливої присутності Бога на землі. Поводитися у храмі треба шанобливо, щоб не образити велич святині і не накликати на себе гнів Божий.  Коли стоїш на Божественній літургії під час служби, то на душі стає так легко, так просто, що не хочеться навіть думати про буденне життя. А ще коли співаєш і вдумуєшся в кожне слово, то розумієш,  наскільки воно є прекрасне - оте Боже слово.

Ми з дівчатами часто після служби обговорюємо різні релігійні теми, про які йшлося на проповіді під час служби чи просто самі вибираємо. Найбільше дискусій викликала „Притча про блудного сина”. Вона є дуже цікавою і водночас повчальною. Адже  у ній ідеться    про блудного сина, котрий спочатку пішов від свого батька, а потім вирішив повернутися, але батько його не прогнав, коли той прийшов, а навпаки прийняв з усіма почестями. Тут в образі батька є Господь, а блудного сина – проста людина, яка у правильний момент все ж повертається до Бога. Ми з подругами довго обговорювали цю притчу  і взяли  багато важливого для себе.

         Як я вже казала, наша церква – Святоуспенська, тобто ми маємо храмове свято на Успіння Пресвятої Богородиці – 28 серпня. Зазвичай до нашої церкви ходить не дуже багато народу, але на це свято люди з усієї Роші приходять сюди. Також до нас ще приїжджають священики з різних церков Чернівців, а також області.

         За декілька тижнів до храму щонеділі після служби ми з дівчатами повторюємо  те, що ми маємо співати на Успіння Пресвятої Богородиці. Адже саме на храмове свято ми повинні співати набагато краще,  ніж завжди. А також за декілька днів до свята ми з подругами приходимо і допомагаємо прибирати храм Божий.

         Напередодні свята є Вечірнє Богослужіння, взагалі-то воно є і щосуботи. Божественна літургія в цей день є не такою, як завжди, вона є святковою і трохи відрізняється від простої. Після служби відправляється Водосвятний молебень, після цього хресний хід навколо церкви. По закінченні всіх відправ усіх людей, що прийшли сьогодні, саджають за стіл та пригощають. Ну а тепер вже можна і хору відпочити. Ми сідаємо за окремий стіл і також пригощаємося. Після цього ми не йдемо додому, а допомагаємо прибирати зі столів. А ввечері у цей день відправляється служба „Погребання Пресвятої Богородиці”. Тут можна побачити і почути,  якою ж була служба, коли померла Богоматір, під час її погребання. У годину кончини Богородиці незвичайне світло  осяяло кімнату, де Вона лежала.

         Я дуже люблю це свято, оскільки я весь день проводжу із Богом та, звичайно ж,  зі своїми друзями, що приносить мені велике задоволення. Свято Успіння Пресвятої Богородиці є для нас свідченням Її заступництва.

         У мене День народження 19 грудня. Так, саме на свято Чудотворця Миколая. І я вважаю, що він є моїм покровителем і духовним другом, тому що він мені завжди допомагає, коли я цього прошу. Як ми знаємо, у ніч з 18 на 19 грудня цей святий приносить усім діткам подарунки. І як це не дивно, але я вірю у його існування. Звичайно, формально це батьки приносять нам подарунки, але я впевнена, що саме Святий Миколай допомагає їм заробити гроші на ці дарунки. Як ми знаємо із його життя,  він був великим Чудотворцем. Його батьки були багатими, і після їхньої смерті усе залишилося Миколаєві. І одного разу стався такий випадок, що його сусід був бідним і не мав грошей, щоб видати своїх дочок заміж, і як ви думаєте: хто ж йому допоміг у цьому? Звичайно ж,  це був Чудотворець Миколай, він таємно підкидав гроші цьому чоловікові, коли той потребував їх. Він не хотів, щоб хтось знав про його благородний вчинок,  і тому робив це потай. Я вважаю, що люди повинні брати приклад із цього святого. Ми з моїми подругами з хору часто роздумуємо над життям Чудотворця  Миколая, почасти стараємося брати приклад із нього.

         На це свято я не завжди можу піти до церкви, адже зазвичай це будній день, але минулого року так співпало, що воно було у неділю. І от я у церкві, звичайно ж,  мене привітали мої подруги з хору. А також і настоятель нашого храму при всіх поздоровив мене. Так як нашого священика звати Миколай, то у цей день він дарує усім діткам подарунки, і таке відчуття охоплює мене, ніби сам Святий Миколай через нього обдаровує дітей. І ,звичайно ж,  на честь дня народження мені дістався більший подарунок,  аніж іншим. Після служби цього дня я покликала своїх друзів, звичайно, не лише із церкви, до мене ще прийшли родичі, і ми святкували мій день народження.

         Зараз я із нетерпінням чекаю Різдва Христового, адже цього дня народився Ісус Христос – Спаситель світу. Свято Різдва Христового – це свято примирення людини з Богом, сповіщення спокутного подвигу Сина Божого. Тому не випадково це  свято є другим за значенням після Великодня. Напередодні цього свята 6 січня, як ми знаємо,  є Святвечір. У цей день бажано взагалі нічого не їсти, і я, і моя сім'я, і всі мої подруги з хору так і робимо. Увечері цього дня є святкова Вечірня, з неї вже і починається святкування Різдва. До цього свята усі християни тримають піст, який триває 40 днів. Звичайно ж,  моя сім'я та сім'ї моїх подруг дотримуються його. Зазвичай до свята ми з дівчатами  прикрашаємо у церкві різдвяну ялинку. Нам це дуже подобається.

 На саме Різдво відправляється святкова Божественна Літургія. Після служби наш священик грає роль своєрідного Діда Мороза, і дарує нам, тобто усім,  хто співає у хорі, подарунки. Після цього усі прихожани нашої церкви та хор діляться на три групи і йдуть колядувати. Звичайно, усі гроші потім ідуть на пожертву храмові.

Як ви вже зрозуміли, я іду колядувати зі своїми друзями з хору. Нам це дуже подобається, адже ми ходимо від будинку до будинку і у колядках прославляємо новонародженого Ісуса Христа. Ми повинні зайти до кожної хати, щоб нікого не образити. Але бувають такі випадки, коли нам просто не відчиняють дверей. І якщо у тому чи іншому будинку горіло світло, то коли ми приходимо, воно „автоматично” вимикається. І дуже жаль таких людей, котрі не відчиняють двері колядникам.

Я люблю Різдво з декількох  причин, по-перше, я дуже люблю колядувати, по-друге, я багато часу проводжу зі своїми друзями.

Найяскравішим святом весни є Великдень. До нього усі люди дуже посилено готуються. І не тільки у матеріальному плані, а й у духовному, адже є Великий піст.   Під час нього наша душа очищається і таким чином готується до свята. До Пасхи ми з мамою печемо пасочки, розфарбовуємо яйця. Як усі готуємося до свята.

Кожну неділю Великого посту ми з хором повторюємо усе те, що повинні співати на свято Воскресіння Христового. Великодня служба починається опівночі із суботи на неділю. Багаторазово у цей і наступні дні під час богослужінь звучать слова: „Христос Воскрес! – Воістину Воскрес!”, якими ми сповідаємо віру у Воскресіння. Традиція освячувати пасочки, крашанки, тощо пов'язана з подякою Богові.

На це свято усі бажаючі можуть дзвонити у дзвони. Саме тому цього дня по закінченні Богослужіння, ми з моїми друзями підіймаємося на дзвіницю і дзвонимо в усі дзвони. Ви навіть не можете уявити, які неймовірні відчуття виникають у цей момент, на душі стає надзвичайно радісно.

Від Великодня і аж до Вознесіння Христового з друзями, рідними, знайомими ми зазвичай вітаємося такими словами: „Христос Воскрес! ­­– Воістину Воскрес!”

Наша церква часто організовує різні поїздки по святих місцях. І минулого року прихожани нашого храму, а також ми із нашим хором на чолі з нашим настоятелем зібралися у паломництво до Вінницької області. Чому саме сюди? Тут є так звана Йосафатова долина у селі Голинчинці. Колись тут одному пастухові явилася Божа Матір і звеліла на цьому місці ставити хрести. Слава про це диво рознеслася враз. Ще того дня тут встановили хрести жителі сусідніх Русави, Попелівши, Ксьондзівки, Шпикова, Рахнів, Зведівки та Джурина. До осені уся Йосафатова долина була вкрита хрестами. Щодня люди звідусіль несуть їх  на своїх руках. І ми не стали винятком. Того дня ми спочатку приїхали у саме село Голинчинці, де у церкві спочатку читався акафіст. По закінченні ми пішки ішли на Йосафатову долину і несли свої хрести. Вже тут прямо на вулиці йшла служба. Тут є дуже багато хрестів, і щороку їх кількість збільшується.

Ми з друзями фотографувалися тут на згадку, адже ми не знали, чи повернемося ми туди знову.

Ми з моїми церковними подругами ніколи не сваримося, тому що між нами панує Бог, і Він нам допомагає. Саме таку дружбу, в якій існує Бог,  я і називаю безпечною.