ВІЛ/СНІД

            Взимку 1980-1981 року в госпіталь Нью-Йоркського університету поступили кілька людей з маловідомою для лікарів формою захворювання саркомою Капоші (СК), яка в США і країнах Західної Європу спостерігалась дуже рідко: 1-2 випадки на 10 млн населення, при чому, як правило, лише у чоловіків за 60. Проте чоловікам, що потрапили в госпіталь, не було ще й 30. Всі вони виявились геями. Більшість з них померли на протязі 20 місяців.

Навесні 1981 року лікарі Лос-Анджелеса і Нью-Йорка виявили ще одну групу хворих зі злоякісною формою пневмоцистної пневмонії, яка була зареєстрована у молодих чоловіків, що мали секс з чоловіками. Лікування не давало ефекту – за рік померли майже всі.

Влітку 1981 в США нараховувалось уже 116 подібних випадків. Лікарі запідозрили, що мають справу не з двома, а з одним захворюванням, яке, спочатку, назвали «чумою безпутних».

Поява нової, невідомої до цього інфекції стала повною несподіванкою для медиків різних країн. Коли ще на початку минулого століття зустрічались одиничні випадки невідомої хвороби, на цьому ніхто не акцентував увагу. Важко було уявити, що ця хвороба через роки перетвориться в справжню епідемію, яка щорічно забиратиме тисячі життів. Вірус, що руйнує імунітет, виявили лише в 1983 році, коли число жертв, що ним заразились, зросло до кількох сотень.

Історія виникнення ВІЛ

       Дискусія навколо виникнення ВІЛ привернула до себе значний інтерес ще з початку епідемії. Проте існує ризик, що при спробі визначити, звідки походить СНІД, люди можуть спробувати використати дискусію і перекласти вину за хворобу на окремі групи людей чи конкретний спосіб життя.

Часто вважають, що ВІЛ – дуже молодий вірус, який перейшов від тварин до людей і досить швидко поширився далі. Насправді існує кілька теорій про походження ВІЛ і тривалості присутності вірусу в людській популяції.

ВІЛ належить до сімейства Lentivirus (віруси, які викликають хворобу повільно). Інші віруси цього сімейства приводять до подібних розладів імунної системи та інфікують багатьох ссавців, в тому числі мавп, овечок, рогату худобу і котів.

На сьогодні існує два види ВІЛ:  ВІЛ-1 (відкритий в 1983 році Л. Монтанье і Р. Галло) та ВІЛ-2 (відкритий в 1986 році Л. Монтанье). Було встановлено, що ВІЛ-1 є потомком вірусу імунодефіциту мавп (ВІМ), який знаходять у деяких африканських мавп, через велику подібність цих двох вірусів. В 1999р. група американських дослідників висунула припущення, що ВІЛ походить від різновиду ВІМ, що був знайдений у шимпанзе підгрупи троглодитів, і що люди переймали вірус, полюючи на шимпанзе і харчуючись ними.

Після довгих досліджень і напрацювань, які велись у вивченні вірусу, стало зрозуміло, що виник він не у восьмидесяті, як раніше вважалось, а набагато раніше. Приблизно в двадцяті роки минулого століття новий вірус потрапив в організм людини, можливо, від африканської мавпи. З африканського континенту вірус було завезено в Європу та Америку, де на протязі десятиліть про нього не було ніяких відомостей.

ВІЛ-2 походить від чорних мангабейських мавп. Проте в них він захворювання не викликає.

На думку дослідників, більшість африканських приматів були інфіковані переважно статевим шляхом формою ВІМ на протязі уже тисячі років і ці віруси більше не шкодять своїм господарям. Тим не менше, коли один тип ВІМ передається представнику іншого виду, він викликає захворювання. 

       Для ВІЛ характерний високий рівень мінливості - в 30 – 100 разів вищий,  ніж у вірусу грипу, тому ВІЛ активно мутує. В Міжнародній базі даних зафіксовано більше 25 тисяч варіантів ВІЛ. Цей факт також грає негативну роль в процесі розробки антивірусної вакцини.

       ВІЛ розмножується лише в певних імунних клітинах крові – Т-лімфоцитах (хелперах) і моноцитах. Цей вірус належить до сімейства ретровірусів. Особливість усіх ретровірусів полягає у тому, що вони відтворюють свій генний матеріал лише в людських клітинах. Це означає, що інфіковані клітини залишаються такими до кінця свого існування.  Клітина не може справитись з вірусом, що потрапив всередину і руйнується під його дією. Генетичний код вірусу починає керувати імунітетом людини і знищувати його. До того часу, коли у ВІЛ-інфікованої людини  почне проявлятись СНІД – остання стадія хвороби, мільярди клітин є носіями вірусу.

СНІД означає синдром набутого імунодефіциту.

Набутий – тому що це стан, що виникає внаслідок зараження, а не передається в спадок генетично.

Імунний – бо вражає імунну систему, яка бореться з хворобами.

 Дефіцит – тому що імунна система перестає працювати належним чином: наступає її «недостатність».

Синдром – бо у хворих виникає велика кількість різних симптомів і опортуністичних захворювань.

Вчені, які вивчали перші випадки захворювання СНІД, прийшли до висновку, що основна його особливість – переважне ураження системи імунітету, що проявляється в повній беззахисності організму хворого перед порівняно безобразливими мікроорганізмами, а також злоякісними пухлинами.

СНІД, очевидно, перший в історії медицини набутий імунодефіцит, пов’язаний з конкретним збудником, що характеризується епідемічною поширеністю. Друга його особливість – майже «прицільне» ураження Т-хелперів. Третя – полягає у тому, що це перше епідеміологічне захворювання, викликане ретровірусом. Четвертою особливістю є те, що СНІД за клінічними і лабораторними особливостями не схожий ні на які інші набуті імунодефіцити.